У Хакодате ми мали одержати деякі продукти для Вранґелівської колонії та для нашого екіпажу, а також, найголовніше, по що ми зайшли в Хакодате, це — китобійне приладдя, що його мусили надіслати сюди з Америки. Ми знайшли в Хакодате все, що було потрібне, — і борошно, й консерви, й велику солодку японську цибулю, тільки не було тут китобійного приладдя — спеціяльної гармати, гарпунів тощо. Нічого робити, довелось рушати далі без гармати й без гарпунів. Зате, залишаючи Хакодате, ми ходили в нових синіх американських „робах“, запаслись ґумовими чобітьми, черевиками та японськими віялами, що їх японські крамарі дають даремно своїм покупцям.
Ми залишали Хакодате — останній великий порт на нашому шляху від Севастополя до бухти Роджерса на острові Вранґеля.
Всі були задоволені, лише фотографи кляли Хакодатську владу за заборону фотографувати в районі Хоккайдо й за те, що капітан пильно стежив, щоб хто-небудь з них не обдурив японців, і, скориставшись вільною хвилиною, не попсував би хоча б одної платівки.
