Сторінка:Микола Трублаїні. До Арктики через тропіки. 1931.pdf/270

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

що моряки кораблів бачать у проваллях між хвилями щогли потоплої шхуни, що сіла на мілизну. Петренко розповідає, яке страшне вражіння справляє це видовисько. На жаль, ми його побачити не могли, тому що вітру майже не було, й море лише ряботіло невеликими хвилями.

Ми наближалися до Петропавловська. Недалеко судна грали кашалоти, піринали й здіймалися качки-нирки, вискакували касатки, ці хижаки північних морів. Круті береги змінювались на ще крутіші, що виростали майже в гори. Нарешті, ворота Авачинської заточини. Ми входимо в заточину. Ліворуч, крізь розірваний туман, виглядає снігова шапка Корякинської сопки, а ще чарівніша Велючинська. Ще десять хвилин, і ми заходимо до „Ковша“ — так зветься заточина напроти Петропавловська, що утворилася після одного з вулканічних вибухів Велючинської сопки. Кітву закинуто — ми в країні вульканів та ведмедів.