було пізно, на це треба мати дозвіл поштового начальника. Довелося йти до міста відшукувати це начальство. Ми довго цілим натовпом тинялися по місту, розшукуючи завідувача поштово-телеграфної контори, поки не знайшли його на партійній чистці, що відбувалася в будинку парткому.
Ранком другого дня я поспішив закінчити ранішню роботу й, передавши обід на зайця — що, до речі, ще залишається на „Літке“ — сам поспішив до міста. Саме був відплив, і можна було легко пройти береговим піском, що відкрився з-під води, обривистим берегом Сиґнальної гори. Придивляючись до лінії припливу й відпливу, я помітив, що висота припливу в цій заточині сягає щонайменше 6 футів.
Біля вийми, що посередині гори, вийшов далі на берег поміж берез. Трохи вище між деревами, на круглій підставці червонуватого ґраніту, чорніла якась скеля, обв'язана ланцюгом кітви й старою кітвою, що її на три чверти з'їла іржа. Тут таки навколо лежали стовпи старої огорожі. Це пам'ятник відомому мореплавцеві Ляперузові. На пам'ятнику напис: „Сооружен в 1892 году крейсером
