Ішли вздовж туманних берегів Камчатки. На мапі, що висить у червоному кутку, це море зветься Камчатське. Але, на мою думку, навряд чи ця смуга води має право на назву окремого моря.
28-го липня пройшли 278 миль. Швидко наближалися до Чукотки. Наш радист щодня ловив з етеру голоси пароплавів — сусідів, що ховалися десь далеко за водяним обрієм. То були „Ставрополь“, „Якут“ та „Астрахань“. „Літке“ їх наздоганяв.
Пройшли ріг Навар. Красиві невисокі гори вкриті снігом. Ми довго стояли в тумані, вишукуючи цього рогу, раз-у-раз кидаючи глибомір Томсона. Але враз задзвенів телеграф, „Літке“ рушив. Крізь розірваний туман виглядали верхів'я рогу.
У морі з'являлися кити, й цікаві швидко вибігали на палубу, почувши вигуки, що з правого чи з лівого борта показалося страхіття Північного моря. Але майже завжди нам доводилося бачити лише стовпи спіненої води, що їх викидали кити, та спостерігати могутні вдари хвоста. Звісно, ні ми до них, ні вони до нас близько не підходили.
