виступали на обрії, й лише дихання та скрип снігу під нартами порушували тишу. Собаки після порції юколи бігли швидко, слухняно підкорюючися вигукам чукчі-погонича. Лише набігши на свіжий слід песця, вони зупинялися, пригиналися, нюхали й починали хвилюватись, намагаючись звернути по сліду. Погонич їх втихомирював, і вони несли далі своїх пасажирів. Часами до скрипу снігу приєднувалися скриплячі вигуки погонича. Він співав:
Памяльха-кай гантімпеулен.
Міпукуваян ору катанальхіргіп
Дівішхакай кіраматау капатьхвуен
опоп мип мауміх.
Ніколаєв записав мені переклад цієї пісні, але він згубився в мене на поворотному шляху під час штурми в Охотському морі. Пригадується, що в цій пісні співається про подорож, нарт і собак.
Протягом місяця довелося подорожувати в умовах, що з ними не зрівнятись клондайським описам Дж. Лондона. Місяць не довелося вмиватись, треба було харчуватись моржовими біфстексами — копальхен, призви-
