Нойс не зважив ні на радянські, ні на американські попередження й, захопивши групу ескімосів, щоб їх висадити на о. Вранґеля, рушив до острова. Восени 1923 року шхуна Нойса допливла до о. Вранґеля. На острові знайшли лише одну ескімоску, що вже протягом кількох місяців жила на острові самітньою полярною Робінзоншею, після того, як помер Найт. Про долю Крауфорда та його товаришів, що зважилися піти за прикладом сміливого Бартлета, немає жадних відомостей і досі. Можна бути певним, що ці троє людей загинули холодної, темної ночі-зими в одній із тих страшних ополонок, що трапляються в цій частині полярного моря.
Англійців не дуже вразила загибель першої колонії, і вони спокійнісінько висадили на острові чотирьох ескімосів із родинами на чолі з американцем Уельсом. Ця колонія мала своїм завданням полювати на острові. Та зважаючи на те, що острів цей радянський, ці мисливці були не що інше, як звичайні браконьєри-хижаки під 71° північної широти. Обґрунтовуючи свою авантуру, вони посилались на виступ прем'єр-міністра Канади