кольорові квіти, що їх стільки було лише на кілька футів нижче, там у долині.
З верхів'я горба перед нами відкривався бажаний краєвид. Невисокі горби якогось брунатного кольору й абсолютна порожнеча простягалися в далечінь. Тут таки в кількох кроках од нас на землі лежало кілька китових хребтів та ребер, очевидно, покладених сюди людською рукою. Вони лежали навколо невеличкого черепа, що нагадував череп собаки.
Я підійшов і підняв череп. Він чудово зберігся. Всі зуби в щелепах, не видно жодної попсованої кісточки, абсолютно цілий.
Рінтетегін мовчки, з виразом якогось незадоволення, дивився на мої руки.
— Що це?
Питав я його. Навряд чи знав він ці слова, але зрозумів моє запитання.
— Песєц!
Я хотів забрати цей череп, щоб однести нашому зоологові Ушакову. Ми завжди під час своєї прогулянки збирали все, що траплялося нам під руку й могло зацікавити нашого зоолога, геолога чи ботаніка. Але цього разу
