до тубільців. Невдалий добір людей для першої зимівлі культбази давав себе відчувати. І всі чекали на пароплава, що прийде, відсвіжить атмосферу цих взаємин, забере непридатних людей, заспокоїть знервованих і піддасть енерґії тим кільком активістам-північникам, що приїхали сюди не для заробітків і не з легковажної примхи, а для серйозної творчої праці, поставивши перед собою завдання перемогти всі перешкоди.
Одного дня під вікнами факторії пролунав вигук:
— Пароплав!
І за кілька хвилин вся людність культбази мчала до берега. А в заточині справді, обережно лавуючи між кригами, йшла шхуна під американським прапором. У бінокль легко було прочитати її назву: „Нанук“. Це була промислова американська шхуна, що плаває на півночі й на цей раз перша проскочила до заточини Лаврентія.
У той момент, коли колоністи збирались до берега, з приміщення лікарні вибігла жіноча постать у білому халаті. Враз вона приєдналась до тієї групи, що стояла на
