Ставлення завідувача культбази до цієї справи було якесь невиразне, й здавалося, він більше схилявся на бік Сьомушкіна. Значно пізніше він говорив, що він сам доходив до відчаю, спостерігаючи навколо себе пройдисвітів, авантурників, мерзотників. Але зробити щось, щоб вийти з цього становища, не міг.
— Куди я міг їх одіслати? Взимку у всякому разі нікуди. А потім, ким зможу їх замінити, тут, у цій дикій глушині, куди лише раз, два рази на літо зазирає пароплав?
Безперечно, що завідувач культбази, коли він виправдувався й, припустимо, говорив щиро, все ж таки був не правий, бо в багатьох його вчинках відчувався вплив того самого Сьомушкіна, хоча б у справі звільнення молодої вчительки.
До речі, про Сьомушкіна. Він завідувач школи, але, як нам переказували, до цього часу він не мав нічого спільного не лише з педагогікою, а й взагалі з будь-якою освітньою роботою. Перше він, здається, працював на розі Північному в факторії не то