Але й Сьомушкін, і подібні йому цього літа були неспокійні. У Берінґовому морі вздовж пустельних берегів Чукотки, наче якийсь військовий фреґат в гонитві за браконьєром, ішов старенький пароплав „Астрахань“ з комісією для чистки на своєму борту. І в цей, у планетарному маштабі, далекий і дикий край, куди, в буквальному розумінні, три роки скачи, — не доскачеш, простяглася рука РСІ та КК.
Багато покладали надії на цю комісію всі чесні працівники Чукотки. Зокрема сподівалися, що розв'яжуть справу цієї вчительки, яка залишилася без грошей і роботи за 15.000 кілометрів од рідних, товаришів і культурного світу.
31-го липня о 1-й год. ночі, ледве почало розвиднятися, „Літке“ прийшов у цю заточину. На рейді вже стояли „Ставрополь“[1] та „Якут“. Перший одразу пішов у море. Ми почали швартуватися до „Якута“, борт до борту. Негайно почали вантажити вугілля. Всю команду поділено на дві черги.
- ↑ Про зустріч „Літке“ і „Ставрополя“ в заточині Лаврентія докладніше буде далі.
