подорожування з'явились сумніви, чи зможемо в тумані відшукати „Літке“, що стоїть все ж далеченько від берега. Стріляли з револьверів: жодного відгуку на ці постріли не мали. Біля однієї коси більшістю голосів визнали, що „Літке“ мусить бути десь ось тут недалеко, й повернули просто в море, залишаючи берег у тумані. І справді, за якихось 10–15 хвилин вельбот підходив до „Літке“. Там уже турбувалися за нашу долю. Раз-у-раз подавали гудки, тільки ми їх почули лише тоді, коли змогли роздивитися шлюпки на спардеку.
Ми були щасливі. Наш невеличкий рейс закінчився, „Літке“ був навантажений вугіллям, і, коли б трішки стихло хвилювання, можна було-б рушати далі.
Ще трапилася лише одна неприємність. Коли вельбот підіймали на палубу, порвалася линва, й Корчак, що в той час був у вельботі, полетів сторч головою й коли б не схопився за якусь перекладину, то обов'язково попав би у хвилі.
Голова Чукотського райвиконкому, цей найвищий представник радянської влади на
