судна, треба було заходити з носу: там був опущений східник; і по ньому легко здійматись на палубу. Мені спало на думку далеко не ходити й спробувати перескочити ополонку. Підбадьорений каструльником Тельновим, я скочив, і — щасливо. Але коли скакав, почув, що позаду щось бовтнуло. То мій маленький фотоапарат, моя гордість „Веве“ пішов на дно крижаного моря, коли я скакав з криги на палубу. Це надовго мені зіпсувало настрій. Здавалося, краще самому б п'ять разів скупатись у холодній воді, ніж загубити цей чудовий апарат розміром 4½×6 із світлосилою 4,5 — що був надзвичайно зручний і портативний, бо легко заховувався в верхню кишеню піджака. За такий апарат Мінєєв у Хакодате заплатив 180 золотих ієн.
Пробували відшукати його тралом, але не вдалось. Глибина 34 сажні. Коли б хоч сажнів на 15 менш, то наші водолази видобули б його. Неприємність була не лише для мене, а майже для цілого екіпажу. Спочатку мене лаяли, а потім почали глузувати, що, мовляв, там, на дні, моржі заходяться коло фотографії.
