шки в 1 метр і поклали набій у 200 грамів, але він чомусь не вибухнув. Тоді поклали вже кілограм толу, — стався вибух, багато шматків криги та снігу впало на палубу „Вайгача“, але в наслідок була лише лійка. Крижина не тріснула. Ще двічі закладали двокілограмові набої, але їхні вибухи теж нічого не дали“.
З великими труднощами вирвався тоді „Вайгач“ із криг, згубивши лопать, так і не дійшовши до Вранґеля.
Надійшов вечір, міцнішав мороз, люди стомлено сиділи гуртом на кризі біля розірваної линви, курили й розмовляли про те, як понад 2 місяці тому тропічне сонце стояло високо в зеніті над їхніми головами, й як всі мріяли про холодну воду, про лід.
Хоча становище тяжке й небезпечне, бо місцеві маловідомі течії несуть разом із кригою в протоку Лонґа, а звідти понесуть прямо на північ, проте, майже всі тримаються бадьоро й про зимівлю говорять жартуючи. Хтось із матросів запевняє, що в зимівлі буде винний машиніст Данько. Справді, Данько вже двічі ходив у Полярне море й
