берег Вранґеля. Білі снігові верхів'я спадали донизу чорними пащами скель. В одному місці острів припадав до обрію, роблячи вийму між гірським пасмом. Отам десь, у цій виймі й мусить бути гавань Роджерса — мета нашої подорожі. Але, міцно стиснута, згнічена торосиста крига, майже в 30 метрів завтошки, простяглася на 40 миль між нами й островом. По кормі двома цяточками бовванів Гералд. Ми вже далеко відійшли від нього, рівняючи до тих днів, коли цей острів був од нас — як палицею кинути:
За кілька годин туман закрив острови й наблизив коло обрію на якусь чверть милі від судна.
По обіді пішли на прогулянку. Нас було чоловіка з 15. Троє чи четверо, оззброєні дробовиками, вінчестерами та револьверами, надибали моржів. Дуже обережно підбиралися до них мисливці. А коли підійшли близько, то побачили, що то не моржі, а сміття й перегарки з наших паливень. Ми підійшли до місця, де перше стояв „Літке“.
Взагалі через туман мисливці мали чимало неприємностей, а ми — нагоду з них посмі-
