Увесь екіпаж з винятком двох чи трьох паровичників і машиністів, що ні в якому разі не могли залишити машини й паровичні, були на палубі.
„Літке“ повільною ходою наближався до входу в заточину. Закинули кітву на рейді. Навколо панувала тиша. На березі не було помітно жодного руху. Величезна зґрая диких гусей летіла з острова до моря на південь і, здавалось, вони перші вітали накрижник з перемогою.
Голосно й довго загула сирена. То ми сповіщали про прибуття. Довга мовчанка була відповіддю. Хвилювання зростало. Капітан нервово ходив по містку, люди нетерпляче стискували залізні поруччя та дерев'яний пляншир, що йдуть навколо бортів судна. Невже там на березі нікого немає? Може люди покинули ці будівлі й подались десь далі берегом, або вглиб острова?
І нам пригадувалася доля Ади Блекджек, сопутниці Крауфорда, що протягом кількох місяців 1923 року після загибелі Крауфорда з товаришами й смерти Найта прожила самотньо на острові. У нашій уяві поставала
