ним поспішали лікар та мисливець Павлов, їх чекала несподіванка: на рейді стояв великий пароплав, білий гострий бугшприт дивився на колонію, й стовп густого чорного диму виходив з димаря. Один по одному за чергою вони вистрілили в повітря, салютуючи давножданому гостеві.
— Їдете з нами? — питали ми їх.
Лікар сміявся й радісно кивав головою:
— Безперечно.
Павлов відповів значно стриманіше.
— Ще не знаю, може й так, а може й ні.
Відповідь Павлова дуже здивувала. Але пояснення цієї відповіді ми дістали трохи пізніше.
Одразу ж дано наказа розвантажуватися. Спускаємо вельботи та кунгаси. Насамперед вивантажують собак, порох, гас, бензину. Мінєєв з кількома людьми виїздить на острів приймати справи колишнього начальника острова Ушакова. Працювали в одну зміну з 4 год. ранку до 10 год. вечора.
— Я, — говорив нам Ушаков, — коли прибув сюди три роки тому, поставив перед собою двоє завдань; створити тут міцну, життєздатну
