я будку, вітер заходив у всі щілини. І без того сильний, він, проходячи крізь жалюзі термометричної будки, посилювався й ставав нестерпучий. Щоб віджахнутись, доводилось обертатись до нього спиною. Обличчя й голова вкрилися потом під час роботи, а тепер від вітру вони заледеніли, взялися крижаною плівкою. Легені сповнювало морозне повітря, у грудях все застигло, дихати було важко; найважче — видихати повітря. Я відчував, що ось-ось задихнуся. Лише кілька хвилин повільного дихання в хутряну рукавичку відновили рівновагу, і я обернувся до приладдя. Усі термометри з живим сріблом вийшли з ладу.
За низкої температури замерзло все живе срібло.
Спіртовий термометр із шпениковим показчиком показував: спірт — 59,3, шпеник — 62,5. Я не йму віри своїм очам, бо це значить, що вночі температура була 62,5°C., та й зараз 59,3°. Перевіряю ще раз. Виходить вірно.
Зачиняю будку, відв'язую себе від неї, і зразу скажений подих вітру кидає мене