Мінєєв дякував од імени колонії і просив товаришів, коли буде змога, взяти участь у майбутній експедиції за три роки, коли їм доведеться повернутися назад на континент. Востаннє міцно стискуємо руки, цілуємось і схвильовано прощаємося з товаришами. У кількох видно сльози. Чукчанки плачуть, розлучаючись із білими колоністами, що покидають острів. Залунали постріли з рушниць, загула сирена, й колоністи в супроводі старожилів-ескимосів спустилися до човна та на каяки. Ген угору полетіли ракети, розсипаючись каскадом золотих іскор над крижаними водами пустельної заточини Роджерса й відсвітлюючись десь там далеко в горах.
Каяки відійшли далі, але постріли й крики „ура“ не стихали. Човни зникли за димкою туману, коли продзвенів дзвінок машинного телеграфу й під кормою завирувала вода від могутніх зрушень ґвинтових лопатів. „Літке“ залишав ворота заточини Роджерса й, взявши напрям на схід, поволі попростував уздовж берега. А звідти, де залишилася колонія, заблимав вогник. Очевидно, то з радіо-щогли електричним лихтарем нам подавали останні
