7/IX. Ранком знову зустріли ведмедя. З нашої каюти крізь ілюмінатор можна було бачити, як він стояв зовсім близько від судна, з цікавістю розглядаючи накрижника. Ведмідь навіть виліз на тороси й, трохи звівшись на задні лапи, впираючись передніми в крижину й витягши шию, пильно стежив за страховищем, що помалу, наче морж, повзло серед криги. На палубі ведмедя не бачили, а поки Случанов вискочив про це сказати — „Літке“ був од ведмедя вже далеко: кілька пострілів злякали його. Втікаючи, він час од часу зупинявся, присідав і ще придивлявся до страховища, що йшло морем, розштовхуючи й розбиваючи криги. Капітан, очевидно, не мав охоти гаяти час на ведмедя й, мабуть, через те той зостався живий.
А крижані затиски не слабшали. Неймовірно стиснуті криги простяглись у всіх напрямах, і часом неспокій бренів в очах моряків, коли вони озирали затуманений обрій.
У кошах уже не залишилося вугілля, вугільні ями були наполовину порожні, у віндеку було тонн сто, не більше, й довелося влаштовувати аврал, переносити вугілля з кормової цистерни, де лежало тонн двісті палива.
