пожартував він, і тут таки розповів кілька епізодів із свого юнацтва, коли дванадцятилітнім хлопчиком попав на промислову поморську шхуну в Білому морі, де його вчив жорстокий п'яниця Митька Косой.
Сєня спльовує й ще раз запевняє, що тепер треба вчити так само, як і перше, й загалом морська професія — собача професія, і він з охотою давно б її покинув, але не може знайти підходящої роботи на суходолі.
— Я теж уже не раз хотів покинути й піти на завод, — встряв у розмову другий стерновий Антін, — але не можу. Втігся, й ніяк моря не покину. І на заводі таки міг би влаштуватись. Море не пускає.
Мовчки сидить водолаз. Це матрос Чумак. Він мій земляк із Поділля. Його зріст — два метри п'ятнадцять сантиметрів, вага — щось пудів шість. У морі з 1908 року. Був за водолаза, потім за матроса на „Пантелеймоні“, що під час війни ганяв у Чорному морі за леґендарним „Гебеном“ і громив Анатолійські береги. Не раз зазирав смерті ввічі, коли „Пантелеймон“ оточували ворожі під-
