Тепер у Радзіховського сила-силенна завдань.
Зафіксувати шлях „Літке“ від Одеси до Владівостоку. — Владівосток, Зелений Клин і рейс Владівосток—Вранґель.
Він засмалився під тропічним сонцем, обріс бородою, став схожий на дикуна й стежить чи не пильніше, ніж вахтові, за кожним пароплавом та островком, що з'являються на обрії, та практикується в фотографуванні поліцаїв так, щоб вони того не помітили.
Мленіч і Корольков — практиканти. Перший — співробітник „Вечерней Москвы“, а другий — „Комсомольской Правды“.
Мар'янов і я — машинні учні. Обидва українські журналісти. Обидва ретельно вистоюємо всі вахти, виконуємо обов'язки палубних матросів, слідкуємо за швидкоміром, б'ємо скляниці, цуркуємо палуби, фарбуємо вентилятори, стоїмо на штурвалі й цим зміцнюємо базу під сподіванкою йти на Вранґеля, як звичайні матроси „Літке“.
Це не хвастощі. І скромність, і самокритика враховані й на своєму місці.
