німецьку, двоє кілька німецьких слів, і один орудував лише двома мовами — українською та російською. А для того, щоб вас зрозуміли в Стамбулі, треба знати або турецьку або французьку. Про це нас повідомляли ще вдома, але на жаль, на „Літке“ не попав жодний, щоб міг „parler français“.
Куди? Звісно, на Перу.
Усі знали, що це головна частина европейського міста, й всі вирішили потрапити туди. Але як її знайти?
Рушили на освітлену вулицю. Вона була освітлена, але досить безлюдна. Окрім трамваю й кількох авто, зрідка траплялись перехожі.
Перші двоє стрічних нічого не могли нам пояснити. Третій запитав „Qu'est-ce-que vous voulez?“, і ми розійшлись із ним, як і з двома попередніми.
Лише на розі двоє ввічливих поліцаїв знайшли шофера, що знав принаймні півсотню російських слів, а більше нам було не потрібно.
Машина понесла нас вузькими вулицями Галати. Не знаю, де ми опинились. Це було
