словами. Нам протягають мілюковські „Последние Новости“, ризьке „Слово“ та паризьку „Иллюстрированную Россію“.
— А радянські є? Совєтіше.
— Ho! Но!
Ну, що ж, давай білогвардійські плюс „Берлінер Таґеблят“. Тим мусимо обмежитись. „Иллюстрированная Россия“, поганенький журнальчик із старою російською ортографією, з ятями та твердими знаками викликав у нас чимало сміху своєю „Сповіддю чекіста“, нарисами про радянську жіночу поліцію та своєю жіночою сторінкою. „Старий кривавий чекіст“ сповідається на стрінках „Иллюстрированной Россіи“ із страшних злочинів і викриває чергову серію „таємниць чека“. На сторінки цього журналу його привів відомий божевільний дідуган Бурцев, що в кожному більшовику бачив „німецького шпика“ й в кожній фізіономії, що йому не до вподоби, теж більшовика.
Виявляється, що „скажений чекіст“ — родич відомого генерала й Ялтинського градоначальника Думбадзе.
Тут таки подається листа якогось статеч-
