Сторінка:Микола Трублаїні. До Арктики через тропіки. 1931.pdf/97

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

через те, що вона з'явилась, наче погожий вітрець для вітрильника підчас штилю, коли моряки думали постояти на місці й зібрали вітрила, а ми в даному разі були вже без вітрил — без грошей, спішно витративши їх із самого ранку.

Лише четвертої години катеринка потягла кітвяні ланцюги на бак, і брудна білувата пляма в воді розпливлась під пикою. Ми нарешті знялися з кітви. На капітанському містку стояв лоцман, англоподібний турок, і вів „Літке“ в море. Сонце схилялось над містом, мальовниче фарбуючи промінням европейські велетні Перу, численні мінарети із славнозвісної Айя-Софії. З біноклями в руках ми милувалися містом колишніх візантійських, а потім турецьких деспотів-монархів, що тепер стало містом зґраї пройдисвітів, авантурників та аферистів усіх національностей, аґентури й паразитури світового деспота-капиталу.

„Літке“ поволі різав води Босфору, наближаючись до Мармурового моря, залишаючи ззаду Костянтинопіль.

Другого дня ми були в новому морі.