17 літ, батько її, Рубан, сюсюкає, а мати теж сюсюкає. Оксана ходить «корольком», груди що яблука тверді і несе їх вперед, от і спокушала парубків. Казали:
— Оксано, пора на вечорниці!
А батько не пускав. Парубки обмазали ворота дьогтем, а на ворота солом'яного діда поставили. Рубан перелякався і засюсюкав:
— Сарас, іди носювати в клуню!
Оксана: — Що ви тату?
— Сарас, сьоб мені сього гріха більс не було.
І виштовхав із хати, а сам пішов у комнезам скаржитись. А було це у день. Оксана подумала й пішла до Гандзі. Та ж спить з парубками вже шостий рік. Порадила: лягай зо мною. Послухала. Гандзя з Павлом на возі, а Оксана поки що сама. На другий день Павло приїхав з Мишком, і Мишко ліг біля Оксани.
Було й так: Павло забариться, а Гандзі хочеться. Тоді виходили із клуні, щоб парубки не почули, і через горо́д до дошок — прали удень білизну там. Сюди приставав Павлів човен.
Комарівка була на взгір'ї, і з дошок майоріли силуети будівель. З річки йшов дух — може татарський, задвісталітпозадній, може з баговіння, і річка була далека в своїй глибині, вона із Дніпра у Чорне Море бігла, думалось, що й вона морськими синіми бурями дихає, казали — Комарівка над баговінням замислилась, так: вечори ходили по Комарівці — сірі, тихі і — далі — далі… І Оксана мріяла. А Гандзя булькала у воді ногами, спідницю закочувала й співала:
— Маруся отроїлась,
В болничной дом везуть.
І груди її високо підіймались, ніби хотіли полинути в темно-сині простори. І ще вона співала, і співи лагідно
