І каже він, зітхаючи:
… — Да, шерочко!
… Коли злізти на гору, там манастир, Покрівський зветься. А не долізти до манастиря — Чумаківська комуна. Таки справжня комуна імени Василя Чумака.
Мрійник загинув в імлисту Київську ніч, а маленька комуна й досі живе в повітовім місті, де пахне Гоголем.
… Біля воріт написано: „в сєм домє проживаєт дворянин Гараєм”.
… А коли на бруку дітвора здіймає гамір, молодий поет Андрій (Андре) деклямує з Чумака:
„Безнадійно? Є надія: ось, на цьому бруку. |
Біля комуни проходять і тіни минулого — черниці чорні (тепер живуть невідомо де, а в манастирі — церква і дитячий будинок).
Недалеко й калюжа, а в калюжі вовтузиться сонце, як порося.
Иноді сонце заверещить золотом, і тоді на мозок спадає гаптований серпанок.
… До Андрія підходить Варвара і оповідає про яму: недалеко яма, куди черниці скидали колись живих „незаконних“ немовлят: опороситься черниця і запричаститься тайни вбивства.
Підходить товаришка Валєнтина — високолоба (чудовий високий лоб… люблю високолобих! М. Х.).
Валєнтина заїкається до Варвари:
— Ви пппро це вже ка-а-азали!
А Варвара буркотить:
— Ну й казала. Іще скажу. Забула, значить.