… Д'ех, моя коханко! Дай візьму тебе в свої залізні обійми! Твоє волосся пахне, мов виноградне вино.
П'ятий розділ пишу, заплющивши очі:
… Жила-була велика імперія — дроти, ліси, тракти. Сходились тракти — були станції, були допотопні надглядачі: гужевих трактів, гужевих станцій. Ідуть ліси, а там, десь в гущавині дзвоники — це дрижула, почтові коні. Раптом дзвоники стихають — це злодії… А потім посунулись стовпи, за стовпами шинки… А от іде до царя хохол зі скаргою (це, здається, анекдот) узяв квач, уквачив… А далі ще станція, а за нею корчма… за лісами оселі, за оселями туман… І знову чути дзвоники…
… Це ж до чого? — Так собі!
… А з повітового міста, де пахне Гоголем, передають, що де-хто з комуністів хазяйствечком обзавівся і будиночок збудував.
… „Е-еех! мамочко, заміж хочеться“.
… Поле, поле. І оберемки з сонця.
Пролітає весна, йде літо.
Комуна живе так: о 4 годині, вдень, як курчата під квочку, в будинок, до себе.
А втім високолоба Валєнтина рідко буває дома: на коростявих клячах, через бандитські ліси тягнеться вона по волосній периферії — агітувати, організувати, інспектувати, інструктувати і ще: „вати“ і „вати“.
Високолоба Валєнтина — завжінвідділом повпаркома.
Іванов каже:
— І в Пітері-б згодилась.
А Мура каже з апломбом:
— Пітер цітадель революції і форт його — Кронштадт.
