Підійшла Валєнтина:
— Що з тттобою?
Підлетіла й Же:
— Товаришу, капітане, що це ви так довгенько?
Іванов мовчав, а потім повернув лице. І почула комуна загробний голос:
— Друзі мої… винний… їй богу, винний… Погода проклята… осінь проклята.
Же закричала:
— Хлопці, сюди! Скоріш! От так капітан!
Біжить комуна:
— Що там таке?
А вийшло, бачите, так (Іванов сам росповів): прийшов до одного спеца, а той випиває самий справжній спирт. Така взяла досада, а тут ще в „Комунисті“ оголосили кампанію боротьби „з п'янством“. Хотів було розбити пляшку на голові спеца, а потім подумав… а тут, як нарочито, дощ дрібний… та нудний…
… На другий день, перший раз за все існування комуни, на чорній дошці стояло:
„тов. Іванов, капітан комуни за… (далі розвезено було пальцем).
А втім комуна цілком була задоволена з такого випадку, бо з цього часу всі вже зазнали солодкість чорної дошки.
… На другий день Андрій стояв біля телефону викрикував:
— Агов!
Звичайно, Мура виправляла:
— Не агов, а альо!
… — Агов! Слухайте комуни всея федерації: капітан Іванов потерпів аварію…
