Же перебиває:
— Ах, який ти! Хіба людина може потерпіти аварію?
… За вікном дощ.
А в манастирі:
— Бов! Бов!
Комуна пережила й осінь.
Прийшла зіма.
… Мороз бадьорий, мов молода кропива, кріпкий, як спирт.
…Уночі пішов перший сніг — посивіли вулиці.
… Здрастуйте мої, веселі сніжинки!
… Здрастуй, моя юність-метелице!
Пружисте тіло, пружиста думка.
Мороз.
Хо—ро—ше!
… А в кімнаті холоднувато. Комбідками не напалиш та й палива мало.
Вікна злегка помережило лідяшками.
А за вікном метелять сніжинки і ковзять перші сани. Весело біжить селянський коник по пухкій сніговій дорозі.
— Ей, братва, гайда розчищати сніг!
Шум! Крик! Крик!
І дзвенить мороз весіллям молодих голосів.
… Але —
другий сніг приніс з собою і сум. Узнали, що Валєнтина завагитніла, а Валєнтину одкликають в центр на дуже відповідальну роботу. Валєнтина телеграфувала: „приїду через тиждень“.
І рішила робити операцію.
Але це так противно! Валєнтина згадувала яму, що біля комуни, і черниць. Іще було так противно.
