— Навіщо брехати!
— Ну тоді слухай: давай канкретно абсудим. Скажемо так: зробити треба. Це ясно. А як зробити — подивимось. Згодний?
— Згодний.
— Дивись… Щоб, значить, вийшло все в акурат і нікоторої змєни од тібє не було.
… Отже в цю ніч ухвалили так: одного обов'язково приштокати, а далі буде видно.
… Так-с!
Окупація слово не наше, і прийшло воно з темних країв, щоб захмарити наше блакитне небо.
Ходять по го́роду каски і суворо дивиться голуба одіж.
Не голубіють дні.
Мовчки бунтують вулиці, мовчки бунтує завод.
І порожньо очам, мов о 12-ї годині ночі в обложенім місті.
Мочить дощ і шлики з червоними китицями і червоними поверхами. Звичайно, з наших.
Але чорно на душі.
І шкірить зуби почуття помсти і хочеться клацнути.
… Окупація — слово не наше.
|
|
Від Мазія Юхим пішов до Оришки. Були у неї инші санітари, так би мовити товариші Юхимові.
„Разговори разговарювали“.
Говорили про доктора — старшого лікаря та про инше.
Ну і лаяли — всіх лаяли. Навіть мерців і хворих.
Сказав один:
— А не помічаєте, хлопці, як старший лікар почав хвостом крутити? Це не спроста.
Юхим наставив вухо.
