Невже і він прочитав плакат?
Гм!
І чогось образився:
— Понімаеш „хвостом круте“. Думаєш тібє спужався?
Регочеться санітар:
— Що це ти, Юхимушко, чи не з Мазієм побував?
Здрігнув Юхим: „в акурат влучив“:
— Перехрестись. Який мінє антірес?
— Та хто його знає! Мазій чоловік темний.
А другий росповів:
— Прохожу це я, братці, біля кладовиська. Дивлюсь — щось блукає там. Перелякався я, бо темно було. А потім кричу: „Хто там такий?“ Не одкликається. Взяв я тоді на бугайця: — „хто там такий? стріляти буду“. Не одкликається, і йде до мене. Конче перелякався я, але стою. Коли це підходить. Дивлюсь — Мазій. — Чого ти тут шляєшся? — Могилу, каже, рив. — Це уночі? — А не все одно: завтра ж знову штук 20 закопаємо. — Отакий!
— Та то його, мабуть, мерці збили з пантелику. Уже нічого йому не страшно.
— Воно так. Та його вже страшно становиться.
Юхим заспокоївся і покликав у сіни Оришку.
Така і така історія. Думаємо одного приштокати. Сам бачив плакат.
Оришка:
— Ну їх до чортової матері. Не звязуйся. Коли б чого не вийшло.
Юхим поважно узявся в боки:
— Сайдьоть! Лиш би тібє турботи не було.
А потім пожартував:
— Мінє що — як треба, то й жисті рішуся. Пайдьош на похорон, музика заграє марша…
