Сторінка:Микола Хвильовий - Сині етюди.pdf/135

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Отже говорили ще й про иншу справу, бо помітив Юхим, що Оришка підморгувала комусь.

— Ти гляди, щоб нікоторої змєни. Нащот змєни я чоловєк пронзитєльной.

Оришка в знемозі похилилась Юхимові на груди.

… А за дверима ринви співали одноманітну пісню в переливах легкого дзвону.

III.

Чи не здається вам, що ми вже давно в бараках, де труповий дух?

Га?

Суєта. Суєта. Суєта.

Хіба можна кожного зводити у ванну після довгої дороги без станцій?

… Потім рили величезні ями і кидали туди необмиті чорні виснажені цурпалки живого м'яса.

Не чекали і смерти — валили на підводи і везли на цвинтар.

Везли на цвинтар наших полонених, що були в Німеччині.

… Ах, Німеччино! Німеччино!

… Праця на дві зміни.

Лікарі ходять по палатах розгублені, сестри і служанки без ніг.

Носії. Носії. Носії.

… Мазій і Юхим теж.

І через край переливається в палатах стогін — чорний, смердючий. І вовтузяться люде і шукають виходу, ніби пацюки, що попали в раковину з рідким калом.

Душить труповий дух.

Не чути сміху в палатах.