Отже говорили ще й про иншу справу, бо помітив Юхим, що Оришка підморгувала комусь.
— Ти гляди, щоб нікоторої змєни. Нащот змєни я чоловєк пронзитєльной.
Оришка в знемозі похилилась Юхимові на груди.
… А за дверима ринви співали одноманітну пісню в переливах легкого дзвону.
Чи не здається вам, що ми вже давно в бараках, де труповий дух?
Га?
Суєта. Суєта. Суєта.
Хіба можна кожного зводити у ванну після довгої дороги без станцій?
… Потім рили величезні ями і кидали туди необмиті чорні виснажені цурпалки живого м'яса.
Не чекали і смерти — валили на підводи і везли на цвинтар.
Везли на цвинтар наших полонених, що були в Німеччині.
… Ах, Німеччино! Німеччино!
… Праця на дві зміни.
Лікарі ходять по палатах розгублені, сестри і служанки без ніг.
Носії. Носії. Носії.
… Мазій і Юхим теж.
І через край переливається в палатах стогін — чорний, смердючий. І вовтузяться люде і шукають виходу, ніби пацюки, що попали в раковину з рідким калом.
Душить труповий дух.
Не чути сміху в палатах.