Але не можна ввесь час в такій задусі. Виходять на повітря і з жагою ссуть його, як телята материні груди.
… Так-с!..
Пройшла Оришка. До Юхима каже:
— Це не завод пахне.
А Юхим вуглем стоїть, думає:
— Без сумлєння.
І Мазія очима шукає.
… Палатські служанки ліками пахнуть, і все це нарід, так би мовити, під знаком запитання.
Ядерні баби, звикли жирувати з хворими, і пухкі та смачні, не дарма на „хворих“ порціях одгодовуються.
Котлети, а не баби!
От і з Юхимом: нежонатий хлопець, а підморгує не одно бабське око.
… Ну, а Оришка уїдлива, шоколадна баба. Одразу до своєї палати принадила: („карі глазьки, де ви скрились? Мінє заставили страждать“).
Оришка в аптеці крутиться. „Дохтурь!“.
Як нема фельдшера, то і сама ліків дасть:
— Що вам требується? Оліум ріціні?
І регочеться.
— Ги! Ги!
Хоч окуляри на носа натягай.
… — У—ух, ти! Шльондро непідтикана! У Хранцію надумала їхати, чи що?
Іще гигоче, шоколадна, а груди, ніби холодець, тіпаються.
… Набачив Юхим Мазія — покликав, убік одвів.
— Ну, що? Може передумав?
Мазій на цобатих ногах до сонця тягнеться, баньками з безоднь виблискує.
