Вчора цілу ніч носили цурпалки живого людського м'яса.
В палатах повно. Вже ніде ставити носилки.
— Отже „дружніш“. Підожди скоро вже прийдуть, загетьманюють.
… В палатах крик:
— Куди несете? Ніде. Несіть в шосту.
— Там вже наставили.
— Ну в десяту.
— А… йди од гріха… мать твою так! Чого там язиком ляскати.
… Тільки ринви співають пісню в переливах легкого звону.
… — Земляче! А, земляче? Дай, друже, водички!
Мазій наставив свої глибокі ярки.
— Багато вас… Все ідно завтра в яму. Повезу, значиться.
Хворий з жахом подивився на Мазія і заскиглив (птиця вночі).
Підбіг Юхим:
— Сматри!
І послав кудись у повітря „в бога і богородицю“.
Пахло трупами.
Цвинтар невеселе місце в нашій республіці.
В'януть трави біля могил.
Зализує на могилах свої рани осіннє сонце, потім крутить хвостом і ховається за небесним тином.
Уранці копали братерську могилу.
Гризуть мотики землю, а лопати навалюють велику сопку, і дивимося на неї з сумом.
… Мазій стоїть з мотикою в ямі, а Юхим — з лопатою на горі.
