Сторінка:Микола Хвильовий - Сині етюди.pdf/141

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Борода чорна, як ніч.

У Юхима усики з кота. На голові кепі млинцем.

— Ну, от і дивись унімательно. Як підійдемо до пікарні, то й абсуди свайой головой.

Мазій струснув з свитки дощ. Мовчав.

А Юхим кулеметив.

Витяг з багна ногу, — багно крюкнуло.

— Здаровий ти мужик і в арманську був. А тут ради салідарности. Я, брате мій, катєльщиком був. Салідарність — первоє діло.

Мазій брав саженні кроки і знову багно крюкало.

… Біля пекарні розлетілись вулиці, а далі хмурі димарі на чатах.

Уже видно.

І видно ще на чатах каску.

По дошках провалюється гул кроків — розміренно, мов маятник.

Через плече винтовка.

— Бачеш? Ну, тепер прояви себе. Ти їхню манєру зучив.

Відповів спокійно, як дощ:

— Що ж, діло ясне: зайдемо з того кінця — і не писне.

Юхим потер руки.

… Із завода зрідка спотикаються молотки… А може то кузня, що край села стоїть? (А може то кузня?).

Завод іще жевріє, тільки готується вмирати, коли змовкне останній цех.

Юхим з погордою сказав:

— Катєльщики. Це тобі не село: підложив бабу під бік і спи. Тут не засньош!

… Чорти його знають: все-таки боязко.

Скільки не говори, а треба ж і діло робити.