Борода чорна, як ніч.
У Юхима усики з кота. На голові кепі млинцем.
— Ну, от і дивись унімательно. Як підійдемо до пікарні, то й абсуди свайой головой.
Мазій струснув з свитки дощ. Мовчав.
А Юхим кулеметив.
Витяг з багна ногу, — багно крюкнуло.
— Здаровий ти мужик і в арманську був. А тут ради салідарности. Я, брате мій, катєльщиком був. Салідарність — первоє діло.
Мазій брав саженні кроки і знову багно крюкало.
… Біля пекарні розлетілись вулиці, а далі хмурі димарі на чатах.
Уже видно.
І видно ще на чатах каску.
По дошках провалюється гул кроків — розміренно, мов маятник.
Через плече винтовка.
— Бачеш? Ну, тепер прояви себе. Ти їхню манєру зучив.
Відповів спокійно, як дощ:
— Що ж, діло ясне: зайдемо з того кінця — і не писне.
Юхим потер руки.
… Із завода зрідка спотикаються молотки… А може то кузня, що край села стоїть? (А може то кузня?).
Завод іще жевріє, тільки готується вмирати, коли змовкне останній цех.
Юхим з погордою сказав:
— Катєльщики. Це тобі не село: підложив бабу під бік і спи. Тут не засньош!
… Чорти його знають: все-таки боязко.
Скільки не говори, а треба ж і діло робити.