А за ним поліз і Юхим.
Раптом біля заводу стихло.
Тротуар змовк.
|
|
Ну і що ж? Як же далі?
Далі звязали віжками, забили хусткою рота і потягли живе тіло по вулиці, а потім по заулках.
Звичайно, притягли на цвинтар до тієї ями, що рили вдень.
А яму вже забили, свіжа могила стоїть.
Чули — од'їхала фура.
Колеса відходили по бруку.
Коли розрили свіжу сопку, з могили ще плазував кволий стогін.
То цурпалки живого м'яса, що все одно скоро підуть у вічність.
… Смерділо трупами. Мазій поставив над ямою звязану голубу людину і штовхнув її.
Гупнуло.
Застогнало.
Ну й діла! … Мать твою в боженят піднебесних!
Засипали.
Сказав Юхим:
— Сволоч ти і квит!
… Повернулись захмарені заулки.
Крюкало болото.
Підступали бараки і важкий труповий дух.
В палатах бігали огники.
Але то — не весело. Що тут казати — не весело.
Десь далеко, за го́родом стогнало літо. Мабуть умирало на чорних ланах.
… Д'ех! Не голубіє на душі!
І праворуч Дніпра, і ліворуч Дніпра.
