Далеко на півдні замислилось море. Далеко далека Ялта — порт. Морські купання, і море пахне і виноград пахне, а грона з винограду на взгір'ях. Виноград у листях, і тільки зрідка соковито на сонці блищить. Так блищить: морська хвиля мчалась і вдарило її з нальоту проміння.
… Тут Левадія, Оріянда, Алупка, тут в старовину генуйська оселя з далекої Італії… Пахне тютюном, дурманить тютюном…
Тут нащадки лихої татарви, тепер: „шурум—бурум“ спокійні, задумливі татари… І гори: Яйла, Чатирдах, Карабах…
Відпуски дають в травні, в червні і коли вже стиглий виноград.
Хая чекала на свіжий виноград і була увічлива до Карла Івановича, рідко трівожила його з „генералом“.
А виноград „скоро поспіє“…
… Ранок, ще рано: пів на 11-ту. Вікна на захід, сонце на сході. Сонце зійшло, але не видно: на тім боці.
(„Сонце засмійся в мій кошик. Полоскочи моє блискуче долото, як я замріяну далеку далену“… — „Досвітні симфонії", з моєї книги).
… Нарешті прокидаються, прокинулись. Нарешті — стук: це шофер.
До Зої увійшов шофер. Каже:
— Дозвольте посидіти. Ще не підвівся… совбарин.
Це про Райського — за ним приїхав.
… Минуло ще ½ години. Не прокинувся. Шофер хвилюється:
— Мабуть піду… постукаю.
Іде і каже незадоволено.
