Сторінка:Микола Хвильовий - Сині етюди.pdf/155

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Яблучкина зневажливо подивилась на Хаю. Ії очі кажуть: — Народній комісар?.. Гм… Не віриться…

А потім двері: Хлоп! хлоп!

А за дверима уборщиця: чи сюди, чи туди? Вона непрактична дівчинка. Але вона розуміє. Вона згадала село, вигін, дівчат і крем'яшки. Згадала — пішла в кухню. Заплющила очі, розставила руки і покрутила в повітрі пальцями: коли зійдуться, тоді спершу до Хаї прибирати, коли ні — спершу до Яблучкиної прибирати. Не зійшлись, треба у Яблучкиної, але вона з трівогою думає, що і народній комісар це — не аби що.

Убирала в Яблучкиної, а Хая демонстративно закаблучками вистукувала.

Потім уборщиця прийшла до Хаї, а Хая на кроваті роскинулась.

— Ах, боже мій! Чого ви так довго? Я ж просила вас скоріше, бо до нас мабуть приїде народній комісар.

А потім закричала глухо: — Ох! Ох!

Уборщиця:

— Що з вами, баришня?

Тоді Хая сказала з тугою:

— Ах, яка ви дура… простіть мене, Прісю. Невже ви не розумієте, що у мене хвороба матки?

Маленька справка: Карло Іванович приходив до Зої і казав:

— Ах, Зою! Ві такой карошій товаришь. Ніфшелі Хая міня не люпіт? А я не маху, мі севєрні люді надолько люпім…

Зоя:

— Я, Карло Іванович, не знаю…

І до матері:

— Мамо, вгомоніть Соню, чого вона роскричалась? Поколишіть…