Хая не витримала: — Дурень!
Лягає на кровать і суворить брови, Карло Іванович винувато дивиться на борщ.
… За вікном „катеринка“ грає „розлуку“. Іще прийшов німий і закричав за вікном по дикунські:
— Е—е—е!
Полетіли, мабуть, засмальцовані грошзнаки. І знову чути: стук! стук! — латають покрівлю. Стихли бунти, громи, революція — латають покрівлю.
Коли Хая не їсть — не їсть і Карло Іванович. Тоді Хая спитала: — А узнав на якій підставі цей оболтус Пєтушков столується в совнаркомці?
Карло Іванович розгублено подивився:
— Ах, дєтошька! Я забуфь.
Скрикнула Хая: — Забуфь! Забуфь! Нічого сказать — громадянин: забуфь! Хіба ти не бачеш, що ця бездара хитра, як лисиця. А він — забуфь!.. Ну й годуй Пєтушкових совнаркомкою.
Карло Іванович ще винувато подивився на борщ, а потім несподівано образився.
— Шьорт знає шьо! Шьорт!
І підвівся і підсмикнув брюки.
Тоді Хая раптом заласкавіла:
— Що ти? Що з тобою, не хвилюйся, Карль. Ах який ти нервовий. От як поїдем в Ялту…
Карло Іванович зневажливо подивився на Хаю, затрусилась русява борідка, почервонів, як стрючковий перець. Ще раз підсмикнув брюки і кинувся з кімнати.
— Шьорт!..
Прибіг до Зої:
— Тафольно… Ві Зоя карошій товарішь. Каварітє: долько она будіт мушіть міня? Ніфшелі она міня не люпіт? Шьорт!