Карло Іванович прийшов спати до Хаї і не приніс подушки.
Хая довго мовчала.
… В саду „Гастроль“ не було симфоничного оркестру, — співав московський Пирогов.
Кричали:
— Блоху! Блоху!
Але не схотів співати блоху: гонор знаменитости.
Раптом вдарив духовий оркестр.
Хая спитала:
— Чого ти не приніс подушки?
Карло Іванович: — Я, детошька, забуфь!
— Забуфь! Забуфь!
І… почала роспікати, і… почала.
— Забуфь! Забуфь!
Як і треба було чекати, Карло Іванович довго слухав, а потім пополотнів. Але на цей раз так пополотнів, як ніколи.
Спершу він підсмикнув брюки, потім забігав по кімнаті і, раптом, закричав мов не своїм голосом:
— Рабіня! Рабіня! шьо ті мушаешь міня? Рабіня!
Трусилась борідка, ще підсмикував брюки і кричав мов не своїм голосом.
Хая перелякалась:
— Зою. Зоїчко! Йди сюди. Він уб'є мене.
Прийшла Зоя, але Карло Іванович конче розійшовся:
— Рабіня!.. Рабіня! 2 хота мушаєшь:
Хая теж пополотніла:
— Карль! Що ти кажеш? Боже мій! Ти попираєш усе святе: ми так жили два роки… Ах, боже мій! Зою, мені темніє в очах. Ох! Ох!