Сторінка:Микола Хвильовий - Сині етюди.pdf/162

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Карло Іванович прийшов спати до Хаї і не приніс подушки.

Хая довго мовчала.

… В саду „Гастроль“ не було симфоничного оркестру, — співав московський Пирогов.

Кричали:

— Блоху! Блоху!

Але не схотів співати блоху: гонор знаменитости.

Раптом вдарив духовий оркестр.

Хая спитала:

— Чого ти не приніс подушки?

Карло Іванович: — Я, детошька, забуфь!

— Забуфь! Забуфь!

І… почала роспікати, і… почала.

— Забуфь! Забуфь!

Як і треба було чекати, Карло Іванович довго слухав, а потім пополотнів. Але на цей раз так пополотнів, як ніколи.

Спершу він підсмикнув брюки, потім забігав по кімнаті і, раптом, закричав мов не своїм голосом:

— Рабіня! Рабіня! шьо ті мушаешь міня? Рабіня!

Трусилась борідка, ще підсмикував брюки і кричав мов не своїм голосом.

Хая перелякалась:

— Зою. Зоїчко! Йди сюди. Він уб'є мене.

Прийшла Зоя, але Карло Іванович конче розійшовся:

— Рабіня!.. Рабіня! 2 хота мушаєшь:

Хая теж пополотніла:

— Карль! Що ти кажеш? Боже мій! Ти попираєш усе святе: ми так жили два роки… Ах, боже мій! Зою, мені темніє в очах. Ох! Ох!