Сторінка:Микола Хвильовий - Сині етюди.pdf/165

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— У-a! У-a!

Вівдя підводилась, брала зі столу яку небудь книжку і говорила:

— Максе! Ти не дурний хлопець. Скажи мені: який логичний звязок між життям і цією книгою? Що це за книга? Мах! Ага, філософія Маха. Ну, що він там проповідує?

І тут же Макса за плечі і не давала йому говорити.

— Я знаю! Я все знаю… Ша!

Макс з благанням, як прибите цуценя.

— Дюнічко!

Грізно:

— Максе, не треба плодити дітей! Наслідування відзнак нікчемности.

І серьозно:

— Ти кого зараз студіюєш, Гегеля?

— Ні, Дюнічко, Канта.

Потім удягались і виходили на вулицю.

Коли була субота, увечері йшли через площу Карла Лібкнехта до синагоги.

Вівдя — українка, Макс — єврей.

Макс казав:

— Уй, яке гарне небо!

Питала:

— Ти віриш в небо?

— Гм! Навіщо вірити… споглядаю.

— Тобі хочеться молиться?

— Так. Я хочу споглядати.

… Вони йшли в синагогу.

А повернувшись до дому, Вівдя глузувала:

— Срулю! Уй, Срулю! Які противні твої фанатики.

Макс жахався.