Так от: єсть вілли, біля міста в кучерявих лісах засіли, і шосе до них гадючиться. Єсть вілли, єсть і колонії — дитячі. Вілли: специ, їхні жінки, відповідальні, взагалі — кваліфікація, цвіт. Ну…
— Ну, я цю гладку корову й близько не допустила. Ганьба! Годуємо паразитів.
— Да, непорядки.
А вдруге вже друга на першу:
— Подумайте: їй одно місце на віллі, а вона цілу сім'ю притягла, ще й „друга дома“ притягла… Безобразіє…
… Отара білорогих баранців посунула до сонця: то хмари, то небо за голубе поле… Ну…
І третя на другу:
— Сволоч! в городі одержує 13 пайків, ще й тут в три горла.
Їдять шоколад, п'ють каву, молоко, — поправляються. Так живуть.
Синіє вечір — під'ізжають автомобілі. Тоді гості їдять і всі їдять.
… Слобожанські ліси й тракти і досі були трівожні. Ходять бандити по лісах. На віллах тихо: тому. Купражили гультяї колись, літали по шосе мотори, кавалькади, і гомонів ліс від музики, гамір буржуйський, купецький ходив по корчах… Тепер тихо, тепер їдять…
… Колонії пішли далеко в ліси. От колонія, скажемо.
