Сторінка:Микола Хвильовий - Сині етюди.pdf/173

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Дюнічко!

Вона засміялась.

Він просив її, щоб Вольський не ночував у них. Тоді вона розсердилась і сказала, щоб не ночував Макс. Вона не боїться Вольського і буде спати з ним в одній кімнаті.

Вівдя пішла, а Макс плакав тихенько ще з годину, а ночував все-таки дома.

… Далі було що-дня. — Вольський приходив і ночував у них. Макс змарнів, але боявся сказати Вівді, чого хоче від неї Вольський.

А по всій гостинниці співали-басували.

Кипіло все напередодні весни, як в казані над золотим багаттям.

Баба Горпина ходила коридором і оповіщала:

— Моліться Ісусу Христу, діточки. А я завтра виїздю до дому. Знаєте — там у нас поле.

Перед од'їздом Горпина зайшла таки до Вівді. Та подивилась на неї і тихо сказала.

— Ідіть, бабусю… Ви не вірите… а може я не вірю…

Гапка:

— Що з тобою дитятко?

Але хутко вийшла і попрямувала до вокзалу.

Вечірнім потягом вона уїхала на село.

.     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .

Макс ходив непритомний по місту і шукав Вівдю. Вона пішла кудись з Вольським. На площі Карла Лібкнехта він зустрівся з червоноармійцем Киптяєвим. (Був такий в батальоні Вольського).

Раніш Макс якось його не помічав, а сьогодні хотілось говорити з ним.

Повертав розмову на Вольського.