— Дюнічко!
Вона засміялась.
Він просив її, щоб Вольський не ночував у них. Тоді вона розсердилась і сказала, щоб не ночував Макс. Вона не боїться Вольського і буде спати з ним в одній кімнаті.
Вівдя пішла, а Макс плакав тихенько ще з годину, а ночував все-таки дома.
… Далі було що-дня. — Вольський приходив і ночував у них. Макс змарнів, але боявся сказати Вівді, чого хоче від неї Вольський.
А по всій гостинниці співали-басували.
Кипіло все напередодні весни, як в казані над золотим багаттям.
Баба Горпина ходила коридором і оповіщала:
— Моліться Ісусу Христу, діточки. А я завтра виїздю до дому. Знаєте — там у нас поле.
Перед од'їздом Горпина зайшла таки до Вівді. Та подивилась на неї і тихо сказала.
— Ідіть, бабусю… Ви не вірите… а може я не вірю…
Гапка:
— Що з тобою дитятко?
Але хутко вийшла і попрямувала до вокзалу.
Вечірнім потягом вона уїхала на село.
|
Макс ходив непритомний по місту і шукав Вівдю. Вона пішла кудись з Вольським. На площі Карла Лібкнехта він зустрівся з червоноармійцем Киптяєвим. (Був такий в батальоні Вольського).
Раніш Макс якось його не помічав, а сьогодні хотілось говорити з ним.
Повертав розмову на Вольського.