Киптяєв весь час нервово підморгував очима — його контузило в імперіялистичну війну.
Макс спитав: що таке Вольський? Похвалив: Вольський — хороший чоловік і головне — витриманий.
Макс образився і пішов до парку.
На доріжках уже були люди. Кожному хотілось, щоб була весна.
Але в цей день дмухав з півночи гострий вітер. Дерева нашорошились на сонце, а на покрівлі будки сиротливо виглядав сніг.
Макс пішов із парку. Потім він стояв біля „вітрини голодуючих“. Пильно дивився на фотографії дітей з тоненькими ніжками і розбухлими черевами.
На нього найшло обурення, коли він згадав другу вітрину — з пирожними, і він пішов і оддав старцю останні 50 карбованців.
Так зробив незадоволений Макс.
… Пізно він підходив до своєї кімнати.
Боявся, що Вівдя ще не прийшла. Приложив вухо до дверей: там хтось був. Зрадів. Але Вівді, дійсно, не було. Була Христя.
— Чого ви так пізно?
Христя:
— Я… так…
Говорила лагідно, а видко було, що хвилювалася.
Макс просто:
— Вас мабуть турбує щось?
Христя сказала:
— Так, турбує.
Потім скаржилась:
— У неї не організуються думки, а тому все, що вона читає, ніколи не може привести до системи. Це для неї велика хиба. Вона не може бути ані
