агітатором, ані організатором. Це ж жах, бо вона інтелигентка.
Макс і слухав, і нічого не чув. А Вівдя не приходила. В гостинниці було вже зовсім тихо. Тільки зрідка хтось проходив коридором, і кроки його гулко звучали, ніби це було порожнє нежиле помешкання.
|
|
Вівдя останній час майже не говорила з Максом. Прийшовши зі служби вона убиралась і уходила. Біля пасажу її чекав Вольський, і вони йшли за місто.
У неділю вони пішли теж за місто.
Вольський казав:
— Чудово сьогодні…
Вона:
— А завтра?
— Що завтра?
— Завтра теж буде чудово?
— І завтра.
— І після завтра?
Вольський подивився гостро. Він завжди дивився гостро і чітко. Вольський сказав, що йому завжди буде чудово, бо він комісар.
Розсміялась:
— Ця цінічність мені подобається.
Він погладив себе по широкому лобі і тихенько засвистів.
— Що ж тут цінічного! Ви, мабуть, не про те подумали. Я просто почуваю себе здібним до життя, до боротьби. І тільки. А коли я комісар, то я значить такий.
— Агітація! — і скривила обличчя.
Виходили до залізниці. Збігли на насип.
