— Та то так! — засміялась вона. — Була така… баба… чудесна…
Вирвала руку і крикнула:
— Біжім!
|
|
Христя посідала невеличку посаду. Переписчиця. Але й тут вона не встигала все зробити своєчасно. Цілий день вертілось в голові — чого вона не прочитала, чого вона не знає. З неї підсміхувались. Думали, що вона має коханого, а тому й така розгублена.
Жила вона край міста в одного чоботаря в холодній кімнаті, і нічого не хотіла.
В той вечір Христя ходила по сусідах і прохала „трішки нафти“. Ій ніхто не давав. Тоді вона засмутилась і поплакалась перед чоботарем, що їй не можна буде сьогодні читати. Чоботар резонно зазначив:
— Завжди читати не можна, на легені погано.
А з Христиними легенями і дійсно було щось не ладне: кахикала — тихо і сухо.
Христя подивилась на нього ясними очима і пішла до себе.
Зі світла спершу нічого не було видно, а потім — так собі. Спати не хотілось.
Дивилась на книжки і уперто думала про нафту.
Десь далеко гавкав собака і, слухаючи його, було чогось сумно.
Ще дивилась на книжки і захотілось плакати.
Вона ніколи не плакала, а в сей час хотілось. Підвелась. Зняла з етажерки „Економичне учення“ і придивлялась: „Да, воно!“ Положила на стіл…
І от вона почуває, що їй хочеться стати навколюшки. До болю хочеться.
… Десь гавкав собака.
