Стала. Простягла руки в просторінь, і їй зробилось солодко — солодко.
„Невже я молюсь?“.
Підхопилась:
„Кому?“
А в голову: „Економичне учення К. Маркса — К. Каутського… Завтра прийдете одержите… Сьогодні нема!“
Вона побігла до чоботаря. Там вона випила води і сказала, що вона хвора. Потім дивилась, як чоботар забивав цвяхи в підошву і мовчала.
Скоро прийшов і Макс.
— Мені щось вам треба сказати. Ходімте.
Вийшли. Макс оповістив, що сьогодні рішучий день: він скінчить або так, або инакше. Він далі так жити не має сили.
Христя сказала холодно:
— Я не піду!
Макс захвилювався.
Христя ще раз сказала холодно:
— Я не піду.
|
|
В той же вечір Вівдя сиділа з Вольським на ліжкові і розмовляла.
На дворі знову знялась курява — зіма не здавалась. Макс вже не ходив красти палива, а з установи перестали видавати — останній зімовий місяц (і то кінець). Вівдя задмухала на світло.
— Дивіться як парує!.. Хіба ви не змерзли?
— Трішки змерз, — сказав Вольський, запалюючи цигарку.
— Ну то йдіть сідайте біля мене — буде тепліш.
Сів.
