— Це та сама Горпина?.. — спитав Вольський.
— Ні, мабуть не та, — сказала Вівдя і задумалась. Потім вони де-кілька хвилин посиділи мовчки.
Ще хтось гупав праворуч.
А фуга била сніжинками в вікно. Вольський ще раз спитав про Макса — де він?
А Макс прийшов уже од Христі і стояв знову біля дверей. По дорозі він спотикнувся і розбив одно скло од окулярів. Окуляри не знімав, а тому й вигляд мав незвичайний. Крім того вуха йому горіли, а в скронях стукало.
Вівдя не знала, що Макс стоїть за дверима, але була майже упевнена в цім. Це її дратувало.
Вона знову почала кокетувати.
Вольський:
— Я так не люблю!
— А як же ви любите? — і примружила очі.
Сказав:
— Ви мене не перший день дратуєте… Що ви від мене хочете?
Вівдя здивовано:
— Я од вас хочу?
— Так, ви.
Сказав уперто і рішуче.
Вона:
— Це мені подобається.
Вольський:
— А мені зовсім не подобається. Як ви хочете віддатися мені, то робіть це і не мучайте Макса, мене й себе.
У Вівді загорілись очі.
— Ви хочете, щоб я вам віддалась? Добре. Ви знаєте, що за дверима Макс?
Вольський мовчав.
