Сторінка:Микола Хвильовий - Сині етюди.pdf/181

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— З умовою, щоб двері не замикати? Добре?

Вольський мовчав.

Вівдя поспішно почала розстьобувати пасок і гудзики на кофточці.

Вольський спокійно одійшов до вікна і став спиною до Вівді.

А вона шелестіла убранням і важко дихала. В кімнаті було тихо, а тому й чути було, як жіночі груди вбирали і видихали повітря.

Нарешті вона сказала:

— Ну йдіть, я готова.

— Готові? — не повертаючись спитав Вольський.

Вівдя не одповідала.

Тоді Вольський хутко повернувся, взяв зі столу капелюх і вийшов.

Один мент в кімнаті було тихо, а потім Вівдя скочила з ліжка і, як ранений звір, завила в повітря:

— Сво-олоч!

І ще підскочила до стінки і билась об неї головою, зціпивши зуби.

Далі сиділа де-кілька хвилин, поки не увійшов у кімнату Макс.

Макс теж не дивився на неї і, узявши якийсь клуночок, що наготував зранку, теж вийшов.

Вівдя мовчала.

Праворуч і ліворуч вже не гупало.

В гостинниці було тихо.

… А в вікно знову бились сніжинки.

Сніжинки…