Ходив Володька 2 роки на цукроварню, заробляв на коня, купив коня, а кінь теж здох.
… А батько закатував матір — теж блядь була, — матір.
… Ну й 1½ десятини за 20 верстов…
— Ех, ти, сибірська каторго!
… Колись прокинулась удосвіта (під повіткою спала): за ногу хтось.
— Хто там такий? Одчепись!
Зареготав:
— Хлопці, сюди! Бач, яка краля!
… Отже червоні прийшли, повстанці прийшли. Д'ех, будуть діла, маттері їх ковінька!
Кричали:
— Не печи! Не вари: все буде! Де тут у вас буржуї живуть?
Баба (свекруха) сплеснула руками:
— Ой, лишенько! Які ж тут буржуї, самі селяни проживають.
Посміхнулися, а потім виймають папірці, читають з папірців.
— А Гордій Пронь єсть?
— Та єсть.
— А Остап Забийворота єсть?
— Та єсть.
Аж здивувалась стара: усіх чисто хуторян виказали, а хуторяни і справді жили, як коти в сметані.
… А потім повстанці пішли. А увечері ще прийшли… Ой, було ж молока та ковбас — хоч собак годуй!
— Вари вареники! Печи пиріжки!
Варила, пекла — Стєнька…
… мовчала, прислухалась, розглядала… А у вікно зазирав молодик червоний, з лісу підводився. Хлопці їли, дивились на Стєньку, а вона вже цвіла, як мак…
